Колись археологія жила сенсаціями — унікальними знахідками, які змінювали наше уявлення про минуле одним лише фактом відкриття. Здається, ця романтична епоха завершилася, але це не зовсім так — вона еволюціонувала. Сучасні технології дозволяють йти ще далі та відкривати значно більше інформації про минуле, приховане в німих свідченнях давнини.
У межах проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива» міжнародна команда археологів поставила за мету розповісти про дописемну історію України — про появу анатомічно сучасної людини, зміни у природному середовищі й суспільстві на межі палеоліту й мезоліту, процеси неолітизації та виникнення перших землеробських культур, взаємозв’язок людини та природи, міграційні процеси. Це завдання також потребує масштабних археологічних досліджень, які дозволять виразно представити Україну на глобальній мапі доісторичного світу.
З цією метою команда проводить роботу з відбору сотень зразків, які відправляться до лабораторій швейцарського ETH Zurich та німецького Кіля. Ця географія не випадкова: у лабораторіях ETH Zurich відбувається радіовуглецеве датування, що дозволяє встановити абсолютний вік знахідок з точністю до десятиліть, а Кіль — провідний центр палеогенетики, де з крихітних фрагментів кісток витягують ДНК та відновлюють генетичні портрети давніх популяцій.
Робота з давньою ДНК потребує особливих навичок та обладнання. У Кільській лабораторії, з якою співпрацюють українські дослідники, з крихітних фрагментів кісток витягують генетичний код людей, які жили тисячі років тому. Перевагу надають кісткам із високим вмістом колагену — переважно кам’янистим частинам скроневої кістки та зубам, що найкраще зберігають таємниці генетичної спадковості.
ДНК-дослідження дозволяють з’ясувати походження давніх спільнот, шляхи їхніх міграцій, процеси змішування з іншими групами та адаптацію до кліматичних змін. Кожен зразок детально документується: фіксується місце знахідки, рік розкопок, глибина залягання. Обов’язково проводиться фотофіксація та перевірка на наявність патологічних змін.
У швейцарській лабораторії відбуватиметься радіовуглецеве датування — процес, що дозволяє встановити абсолютний вік органічних залишків з точністю, яка ще недавно здавалася неможливою. Кожен зразок проходить складний процес підготовки, де критично важливими є точність стратиграфії та чіткий археологічний контекст.
Початок року ознаменувався камеральною — тобто лабораторною — обробкою знахідок. У фокусі уваги дослідників — комплекси з пам’яток різних епох, зібрані завдяки широкій мережі співпраці з українськими установами. Так, 434 зразки, складають лише першу частину масштабних лабораторних досліджень, подальша інтерпретація результатів яких дозволять повніше розкрити потенціал уже відомих знахідок. Імовірно уточнені дані розширять наші уявлення про історію людей, які населяли українські землі й не тільки.
Цього літа українські археологи повертаються до трьох ключових точок на карті преісторії. Подорож у глибини часу розпочнеться за сто двадцять кілометрів на південь від Києва, на березі річки Рось, де розташований Межиріч — можливо, найвідоміша археологічна пам’ятка України, одне з небагатьох місць, де безперервно проводять археологічні розкопки. Унікальність Межиріцької стоянки полягає у винятковій збереженості житлових конструкцій з кісток мамонтів віком до 15 тисяч років. Ця пізньопалеолітична стоянка, що лежить на мисі між річками Рось і Росава, зберігає в собі пам’ять про часи, коли майже вся Європа була покрита льодом.
За минулий рік дослідники під керівництвом Павла Шидловського опрацювали понад тисячу артефактів із розкопок Межиріча — п’ятсот п’ятдесят один зразок кісток ссавців, включно зі слідами обробки людиною, та понад чотириста двадцять крем’яних виробів. Кожна знахідка може розповісти про технології та спосіб життя мисливців на мамонтів.
На чотириста кілометрів на захід, у передгір’ях Карпат, розташований Тустань — багатошарове поселення в Івано-Франківській області. Тут, на древньому шляху між Заходом і Сходом Європи, перетиналися торгові маршрути, культури та народи.
Домінуючий неолітичний компонент належить культурі лінійно-стрічкової кераміки — тим самим людям, які сім тисячоліть тому принесли землеробство в Європу. Але Тустань зберігає сліди значно ширшого хронологічного діапазону: тут знаходять матеріали трипільської культури, межановицької, тшинецької, черняхівської культур і навіть періоду Київської Русі.
Минулорічні розкопки на площі лише семи квадратних метрів принесли понад чотириста артефактів — свідчення надзвичайно інтенсивного життя протягом тисячоліть. У цьому році археологи планують дослідити двадцять квадратних метрів, що може принести понад тисячу нових знахідок, якщо пропорція збережеться.
Спускаємося на триста кілометрів на південь, до Гарду в Миколаївській області, у село Богданівка. Тут, серед безкрайніх степових просторів, ховається одне з найвідоміших неолітичних поселень — пам’ятка буго-дністровської культури, систематичне вивчення якої розпочалося ще у тридцятих роках минулого століття. Під керівництвом Сергія Теліженка планується дослідити тридцять два квадратні метри основної ділянки та близько двадцяти квадратних метрів не дослідженого шару 2021 року.
Сучасна археологія зосереджується не лише на пошуку артефактів, а й на реконструкції контексту їхнього побутування. Невеликий фрагмент кістки з певного культурного шару може кардинально змінити уявлення про доісторичні міграції, систему харчування чи клімат минулих епох.
Проєкт здійснюється у партнерстві з ГО “Центр палеоетнологічних досліджень”.
