Однією з новацій проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива» є новий підхід у творенні академічного знання. На цьому неодноразово наголошував під час представлення ініціативи у Лондоні в листопаді 2023 року Сергій Плохій. Після першої наукової конференції у Києві у вересні 2024-го це відзначило й широке коло науковців, залучених до проєкту.
Зазвичай, дослідники працюють над темою самостійно. З одного боку, це забезпечує цілковиту свободу, з іншого – перешкоджає напрацюванню більш глобального погляду на досліджувану проблему.
«Гуманітарій — одинак. Він перед своїм читачем, як перед Богом, сам на сам, зазвичай. Запропонована форма проєкту була дещо несподіваною і в мене породжувала певний скепсис», — поділилася Наталя Старченко, старша наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського та Інституту історії України НАН. Дослідниця також зауважила, що цей досвід створює умови для дійсно глибоких, а подекуди жорстких, та від цього не менш цікавих дискусій, дозволяє подивитися на свою тему з дещо іншого ракурсу.
«Те, що не під силу зробити комусь одному, буде під силу великій команді. Команді, яка дійсно буде включати в себе не тільки істориків, а й мистецтвознавців, археологів, спеціалістів із природничих наук. Покладаючись на експертизу один одного, підставляючи один одному плече, ми зможемо зробити те, що для меншого колективу навряд чи вдалося б здійснити», — відзначив значення колаборації Андрій Посунько, історик, який зараз служить у 783 бригаді охорони Державної спеціальної служби транспорту.
Барбара Скіннер, професорка кафедри історії Університету Індіани, наголосила, що складова співпраці вирішила її участь у проєкті: «Я зовсім не хочу писати ще щось винятково сама. Я надзвичайно щаслива ділитися з іншими людьми тим, що я роблю, та збагачуватись у процесі спілкування з фахівцями, які досліджують так багато різних вимірів».
Проєкт значною мірою фокусується на давній історії України, адже саме пошук відповідей на питання «хто ми є?» чи не найбільш глобальний і дискусійний. Відповідь потребує глибоких досліджень. На цьому учергове під час дискусії наголосив Тімоті Снайдер. На його переконання, саме в археологічних розкопках і в артефактах ми торкаємося найбільш дражливих питань. Апелюючи до артефактів з Музею історії України, представлених на події, Тімоті Снайдер відзначив, що ці артефакти «показують, що у людей, які їх виробили, було уявлення про те, що тримає всесвіт разом. Це не таке уявлення, як у нас, але воно було. І іноді те, що вони відчували, вони відчували складніше і витонченіше, ніж ми. Люди, які населяли давню Русь, мали погляд на світ, який був складніший, цікавіший за наш, комплексніший. Важливо йти далі та глибше, навіть якщо ми відповідаємо на запитання, а коли ж почалася оця українська суб’єктність», — відзначив професор Єльського університету та голова Міжнародної академічної консультативної ради проєкту.
Презентацію проєкту доповнили чотири цінні артефакти, представлені Національним музеєм історії України: посудина-зерновик (поч. 4 тис. до н.е., с. Колодисте, Черкаська область), сітула (4 ст. до н.е., с. Піщане, Черкаська область), хрест процесійний (11 ст., Східна Римська імперія. Середнє Придніпров’я) та меч (11 ст., с. Димер, Київська область).
«Мені здається що, треба йти назад-назад, наскільки ми можемо це зробити. Нам пощастило, адже ми маємо на території України культури аж до раннього палеоліту. А це мільйон років тому. І з тих пір на території України продовжували жити перші люди в Кримських горах, Карпатах. Далі 40 тисяч років тому модерно нова людина приходить на територію України, а там вже пустою земля ні разу не була. І це, насправді, та річ, яку ми можемо досліджувати, як досвід, і думати, як ми можемо зустріти виклик зміни клімату, які є спільні патерни, чи їх немає», — акцентувала на значенні археологічних досліджень Марта Андрійович, пoстдокторантка Школи Археології Оксфордського університету.
Погляд на українську історію з перспективи longue duree на думку дослідників відкриває значні перспективи в контексті пошуку відповідей на найбільш гострі питання нашої історії.
«У межах цього проєкту, принаймні, я дуже вдячна, що ми можемо говорити про ті не дуже видимі для істориків соціальні групи чи регіони, чи періоди, які видавалися або нецікавими, або про них було мало джерел, або їхнє значення було не дуже зрозуміле,” – зазначила Оксана Кісь, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України. “Думаю, що насиченість цього історичного “бульйону”, концентрованість знання дасть нам можливість кристалізувати уявлення краще про минуле і про ті ідеї, які для нас важливі, які допомагають нам відповідати на питання, хто ми є, звідки ми є, від якого часу ми є».
Дискусія відбулася 11 вересня 2024 року в Києві, за модерації Ярослава Грицака, професора Українського католицького університету та співголови Академічної Ради проєкту.
