Як розповісти історію України так, щоб її зрозуміли читачі в різних частинах світу — від Північної Америки до Африки? Саме над цим працюють понад 160 дослідників у межах проєкту “Українська історія: глобальна ініціатива”.
Це не просто академічна співпраця. Йдеться про спробу вписати український досвід у ширший світовий контекст — і зробити його зрозумілим поза межами вузького кола спеціалістів.
Історія як розповідь
Одним із ключових викликів для учасників проєкту є спосіб подачі матеріалу. Як пояснити складні історичні процеси так, щоб зберегти їхню глибину, але водночас зробити їх доступними?
Саме на цьому зосередився Ювал Ной Харарі під час трьох семінарів для учасників проєкту. Він закликав істориків мислити не лише як дослідники, а й як оповідачі.
Його головна ідея проста, але вимоглива: складну історію можна пояснити просто — без спрощення її змісту. Йдеться про чіткість аргументації, динаміку розповіді та здатність утримати увагу читача.
Після семінарів учасники продовжили роботу у менших групах і під час онлайн-зустрічей, де тестували ці підходи на практиці та обговорювали тексти з колегами.
Простір для діалогу: воркшопи у Європі
Офлайн-зустрічі стали важливою частиною роботи. Перший із серії воркшопів 2026 року відбувся 21–23 січня в Університеті Абердина (Шотландія).
Тема зустрічі — ранньосередньовічні взаємодії між кочівниками та осілими суспільствами на території України — задала тон ширшій дискусії про те, як українські землі історично були простором контактів, а не периферією.
Ініціатором воркшопу виступив професор Роберт Фрост — дослідник ранньомодерної історії Східної Європи.
У лютому учасники проєкту продовжили роботу у Відні та Ужгороді. Останній воркшоп став найбільшим за кількістю учасників: до нього долучилися близько тридцяти дослідників, а також запрошені фахівці з суміжних дисциплін.
Обговорення охоплювали давню історію, археологію та концептуальні рамки майбутніх текстів. Окрему увагу приділили візуалізації історії — учасники обговорили разом із митцями, щоб знайти способи візуального представлення складних сюжетів.
Історія, що формує сучасність
Паралельно з академічною роботою відбулися і публічні події, які винесли ключові ідеї проєкту ширшій аудиторії.
Під час лекції в Абердині Тімоті Снайдер говорив про те, чому історію України не можна розглядати як локальний наратив. Вона є частиною глобальних процесів і допомагає зрозуміти сучасний світ.
Ілюструючи свою думку, він звернувся до постатей братів Шептицьких — лідерів Української греко-католицької церкви. Обрані ними імена — Климентій та Андрей — були символічним жестом, що поєднував український простір із античною спадщиною Риму та візантійською традицією.
Цей приклад демонструє ширший принцип: те, як ми інтерпретуємо минуле, безпосередньо впливає на політичну реальність сьогодення.
Свобода як відповідальність
Інша важлива розмова відбулася в ужгородській галереї “Ілько”, де Тімоті Снайдер разом із правозахисником і військовослужбовцем Максим Буткевич обговорили поняття свободи.
Вони наголосили: свобода не є автоматичним результатом історичного розвитку. Вона вимагає щоденної відповідальності — як особистої, так і колективної.
У центрі дискусії були три ідеї:
- небезпека ностальгії та спроб “повернення в минуле”
- важливість інтелектуальної чесності у часи змін
- здатність суспільства уявити спільне майбутнє
Дискусія в Ужгороді була організована онлайн виданням Varosh:
Жива мережа істориків
У найближчі місяці заплановано ще близько десяти зустрічей у Європі, Канаді та Великій Британії.
Однак головний результат проєкту — не лише тексти. Йдеться про формування міжнародної спільноти істориків, які разом працюють над новим способом говорити про Україну.
За останні місяці до ініціативи приєдналися нові учасники, зокрема автори коротких текстів, що поєднуватимуть різні історичні сюжети. Також розширилася Академічна рада проєкту.
Українська історія довгий час залишалася маловидимою у глобальному контексті або інтерпретувалася через чужі наративи.
Сьогодні ситуація змінюється. Проєкт “Українська історія: глобальна ініціатива” прагне не лише заповнити цю прогалину, а й показати: історія України — це частина світової історії. І зрозуміти її означає краще зрозуміти сучасний світ.
